Варшавське повстання

1 серпня 1944 року Польська армія Крайова ( Armia Krajowa, AK), некомуністичний підпільний рух опору, почала Варшавське повстання з метою звільнення міста від німецької окупації та відвоювання незалежності Польщі. Поштовхом до військових дій став триваючий відступ німецьких сил із Польщі з подальшим наступом радянської Червоної армії вздовж східного берега річки Вісла. До 2 жовтня 1944 року німці придушили повстання, депортувавши цивільних осіб до концтаборів і таборів примусової праці та продовжуючи руйнувати Варшаву.

• 1 Варшавське повстання, задумане як коротке військове повстання, тривало 63 дні.
• 2 Варшавське повстання 1944 року було єдиним найбільшим військовим зусиллям сил опору для протистояння німецькій окупації під час Другої світової війни.
• 3 У підсумку німецькі війська знищили більшу частину Варшави під час і відразу після повстання. Серед зруйнованих будівель був і Королівський замок.

Цю сторінку також перекладено наступними мовами

Загальні відомості

20 листопада 1943 року генерал Тадеуш Бур-Коморовський, командувач Армії Крайової, віддав наказ про проведення акції «Буря». Ця операція планувалася як серія локальних військових повстань проти німців. Вони передували звільненню Польщі Червоною армією, що просувалася на захід. Ідея збройних дій виникла в польському уряді у вигнанні в Лондоні, міжнародно визнаному уряді Польщі. Вона не включала співпрацю з Радянським Союзом через розірвані дипломатичні відносини після того, як було викрито катинську різанину польських військових. Однак план Коморовського вийшов за рамки вказівок уряду. Він наказав повністю розкрити інформацію про солдатів Армії Крайової Червоній армії, яка ввійшла на територію Польщі в січні 1944 року, та створити коаліцію в боротьбі з німецьким ворогом.

Згідно з початковими планами, з операції «Буря» було виключено Варшаву . Однак у липні 1944 року ситуація змінилася. Перед наступом радянських сил польські комуністи проголосили Польський комітет національного визволення ( Polski Komitet Wyzwolenia Narodowego, PKWN) у Холмі як виконавчий орган управління, що перебував в опозиції до польського уряду у вигнанні. За підтримки Радянського Союзу PKWN встановив комуністичну адміністрацію в районах, звільнених Червоною Армією.

Після кількох днів дискусій між керівництвом АК та польським урядом у вигнанні, Коморовський оголосив про початок повстання 31 липня 1944 року після того, як радянські сили з‘явилися вздовж східного берега річки Вісла. В АК очікували, що повстання триватиме лише кілька днів і звільнить Варшаву ще до входу в місто радянської армії.

Повстання, 1 серпня – 2 жовтня 1944 р.

Варшавське повстання розпочалося 1 серпня 1944 року о 17 годині. До бою приєдналися близько 45 000 членів АК під командуванням генерала Антоні Хрущеля «Монтер». Їх підтримали 2500 солдатів з інших рухів опору, таких як Національні збройні сили ( Narodowe Siły Zbrojne , NSZ) та комуністична Народна армія ( Armia Ludowa , AL). Зброю мала лише чверть партизан. Їм протистояли 25 000 німецьких солдатів з артилерією, танками та повітряними силами.

Протягом перших днів повстання польські сили оволоділи кількома районами Варшави, зокрема центром міста та Старим містом. Після початкового успіху АК німецькі війська поступово відвоювали місто. Старе місто та інші райони були оточені. 2 вересня, після більш ніж двох тижнів боїв, останні польські солдати вийшли зі Старого міста через каналізацію. Історичний район Варшави був перетворений на руїни. У середині вересня Червона армія взяла Прагу, район Варшави на східному березі річки Вісла, але річку для подальшого атаки не перейшла.

Ближче до кінця вересня 1944 року німецькі сили взяли під контроль інші райони Варшави, систематично повністю знищуючи більшу частину міста. 2 жовтня 1944 року повстання закінчилося. Кількість жертв перевищила 180 000 осіб. Більше 11 000 солдатів АК потрапили в полон, зокрема генерали Бур і Монтер. Радянські війська відновили наступ набагато пізніше, звільнивши спустошену Варшаву 17 січня 1945 року.

Цивільні під час повстання

Від початку повстання німецькі війська, виконуючи наказ Генріха Гіммлера про знищення міста, мстилися мирним жителям. Найкривавіша акція проти жителів відбувалася в період з 5 по 7 серпня 1944 року, коли приблизно 40 000 чоловіків, жінок і дітей були вбиті під час масових убивств у районі Воля. Одночасно німці ініціювали депортацію цивільних осіб із міста до транзитного табору Дулаг 121 за межами Варшави. Пізніше їх було переведено на примусові роботи чи в концтабори.

Євреї та Варшавське повстання

Повстання також вплинуло на тисячі євреїв, які переховувалися у Варшаві. Багато з них утратили зв‘язок із поляками, допомагаючи їм на «арійській» стороні міста. Для деяких євреїв військове повстання було стимулом вийти зі своїх схованок і боротися проти німців. Кількість євреїв, які воювали, залишається невизначеною, адже багато з них приєдналося до АК під несправжніми іменами. Ставлення Війська Польського до єврейських бійців було неоднозначним. Деякі євреї стикалися з ізоляцією та цькуванням, тоді як інші відчували себе повністю прийнятими польськими солдатами. 5 серпня 1944 року один із батальйонів АК звільнив 348 євреїв із концтабору Генсювка, розташованого в колишньому Варшавському ґетто. Більшість із них приєдналися до Армії Крайової та брали участь у повстанні.

Декілька десятків членів Єврейської бойової організації ( Żydowska Organizacja Bojowa, ZOB), які пережили повстання у Варшавському ґетто у 1943 році, все ще перебували в місті, коли спалахнуло Варшавське повстання. Під командуванням колишніх бійців ґетто Іцхака Цукермана, Зівії Любеткіна та Марека Едельмана Єврейська бойова організація створила самостійний єврейський взвод. Його командиром став Цукерман. 3 серпня 1944 року він закликав євреїв, що залишилися у Варшаві, приєднатися до повстання. Після відторгнення з боку АК, єврейський загін приєднався до Народної армії (AL), що воювала у Старому місті. Варшавське повстання пережили Цукерман, Любеткін та Едельман.

Вшанування пам‘яті

Річниця Варшавського повстання відзначається щорічно 1 серпня. Рівно о 17 годині в цей день у Варшаві та інших польських містах можна почути сирени. У 2004 році місто Варшава відкрило Музей Варшавського повстання, щоб відзначити 60-ту річницю повстання.

Місто з попелу. Як Варшаву вдалося відбудувати після війни

Під час війни в Україні все частіше звучать пропозиції й плани відбудови українських міст. Допомагати із цим хочуть у Європі. Відродити Маріуполь готове польське місто Гданськ, а розбомблений театр в цьому місті – влада Греції та Італії. Харків вже працює над тим, щоб до будівництва новик будинків у місті долучалися провідні світові архітектори.

Один із яскравих прикладів того, як відбудовували історичний центр міста в Європі – Варшава. Після Другої світової вона була повністю зруйнована. А сьогодні Варшава приваблює туристів архітектурою, парками та зручною транспортною мережею, які були відбудовані після жахливих руйнувань.

У колонці для TRAVEL РБК-Україна директор Польської Туристичної Організації в Україні Влодзімєж Щурек розповідає, як польську столицю вдалося відновити практично з руїн, перетворивши її на одну із популярних туристичних локацій Європи.

Незламна столиця

Після закінчення Другої світової війни Варшава, точніше її центральна частина, являла собою суцільну купу руїн. Спалені та розбиті не лише основні історичні пам’ятники, а й майже всі житлові будинки довкола. Було важко уявити, що це місто колись вдасться відбудувати, а його площами та вулицями гулятимуть тисячі туристів, а апокаліптичні наслідки війни залишаться тільки в музеях та в пам’яті людей.

Фото: Старе місто Варшави після руйнувань, 1945 рік (fotopolska.eu)

Руїни Староміської площі, 1949 рік (fotopolska.eu)

Варшава була для поляків центром опору, культурним та політичним серцем країни. Окупанти мали намір її знищити та перетворити на занепадаюче місто, де поляки мали обслуговувати агресорів. За їхнім задумом, Старого міста у новій Варшаві не мало б існувати, а знамениту Замкову площу збиралися перебудувати. Таким чином, стерта з землі стара польська столиця мала послужити страхітливим прикладом для усієї Європи.

Варварський план послідовно втілювався в життя. На початку війни в 1939 році в місті вже знищили 10% будівель. Руйнації продовжились в 1941 році під час радянських бомбардувань. У 1943-му Варшава зазнала наймасштабнішого знищення.

Останньою краплею у знищенні міста стали погроми під час великої події в історії Польщі у 1944 році – Варшавського Повстання. Тоді Гітлер наказав знищити місто, щоб зламати дух повстанців. Після пoвстання мешканці їхали з міста. Тих, хто відмовлявся їхати, насильно депортували. Руйнували всі будинки.

Бойові дії безперервно тривали упродовж двох місяців у Старому Місті, Північному Середмісті, Повіслі та Волі. Сьогодні у Музеї Варшавського повстання можна побачити, що відбувалось з містом під час цих трагічних та водночас героїчних подій.

Лівобережна, тобто головна частина Варшави, була зруйнована на 85%. Промислова інфраструктура та історичні об’єкти мільйонного міста були знищені на 90%, житлові будинки – на 72%, школи – 70%, об’єкти культури – на 95%.

Фото: Ринок старого міста після війни й зараз ((fotopolska.eu, unsplash.com)

Бойові дії зруйнували всі мости, практично всю залізничну інфраструктуру, рухомий склад та інфраструктуру трамвайного транспорту. З 957 пам’ятників було вщент розбито 782 і сильно ушкоджено – 141. Лише 34 об’єкти виявили в доволі хорошому стані. Завдяки працівникам музеїв та бібліотек змогли врятувати цінні архіви та експонати, які допомогли зберегти історію.

Копія старої Варшави. Будинки відновлювали за спогадами та картинами

По закінченню бойових дій тисячі людей жили просто посеред руїн без належного водопостачання та інших умов проживання. Одним словом, у Варшаві панував нищівний хаос. Перспектива відбудови міста здавалась нереалістичною.

Польська влада навіть розглядала варіант переносу столиці до міста Лодзь, де збереглося багато довоєнних будівель, або до Кракова. Планували навіть, що залишать руїни Варшави просто неба як музей для майбутніх поколінь і зведуть повністю нове місто в околицях Гури Кальварії. Але перенесення столиці означало б невигідний політичний підтекст. Тому 3 січня 1945 року, ще до окупації міста червоною армією, тимчасовий уряд Любліна вирішив відбудувати Варшаву та відновити її функції як столиці.

Люди поверталися до своїх домівок, яких насправді вже не було. Вони власноруч почали відбудовувати квартири та будинки. Місто потроху оживало.

Фото: У Варшаві було зруйновано всі мости, залізницю, трамвайний транспорт. З 957 пам’ятників було вщент розбито 782 і сильно ушкоджено – 141 (fotopolska.eu)

Вже після окупації столиці Польщі 3 лютого 1945 року було офіційно прийнято рішення про її відбудову, а за 11 днів новостворене Бюро Відбудови Столиці (Biuro Odbudowy Stolicy) мало втілити великий проект. Одне з першого, що зробило Бюро – на напівзруйнованих будинках розмістили охоронні таблички з попереджуючим написом про заборону їх самовільного знесення.

План відбудови демонстрував нагальність відновлення всіх будинків без виключення. Для цього мали бути задіяні спогади очевидців, документи та збережені візуалізації. Використовували навіть картини з зображенням міста, датовані 18 сторіччям.

Значна частина відбудованого міста мала б стати копією старої Варшави. Запропонований масштаб реконструкції в процесі змешувався, але все-таки вдалося філігранно відбудувати значну частину Старого міста та Королівського шляху. Реконструйоване місто світова спільнота оцінила насправді лише в 1980 році, коли Старе місто Варшави внесли до списку Світової Культурної спадщини ЮНЕСКО.

Аби зрозуміти об’єм роботи, спробуйте уявити, що документи Бюро Відбудови складались з 14 679 архівних папок з картами, планами, проєктами, інвентарними записами та фотографіями.

Конфлікт інтересів

План відбудови міста суперечив консервативним поглядам, яких дотримувались німці, французи, голандці або італійці. Вони вважали, що реконструкції підлягають лише окремі історичні будинки. Автор проєкту переконував владу та інших архітекторів, що народ та пам’ятники культури – єдині. Тому, на його думку, місто потребувало повної реконструкції.

Конфлікт поглядів всередині Бюро Відбудови Столиці тривав упродовж всього етапу відновлення центру міста. Однак план таки вдалося реалізувати. Перший етап робіт закінчився у 1952 році. Решта великих проєктів ще тривала у 60-х роках. Відомий Королівський Палац було відбудовано у 1974 році.

1949-1950 роки. Роботи з реконструкції мурів і Барбакану (fotopolska.eu)

Щоб прийняти велику кількість мешканців, місто потребувало нового урбаністичного плану, нових будинків та нових вулиць. Разом з тим, побудова нового соціалістичного міста у Варшаві унеможливлювала відтворення старої Варшави, адже за цим стояли націоналізація земель та знесення вже наново відбудованих будинків.

Погляди влади Польської Народної Республіки на відбудову міста відображали буржуазне суспільство, а радянські урбаністи та архітектори бачили Варшаву як велике місто для робочого класу. Так з’явились райони Муранів, Сельце, МДМ, Коло, Млинув, Марієнштат.

Діяльність Бюро Відбудови було іноді конфліктним. Так, багато кам’яниць, які пережили війну в доброму стані, було знесено. Багато центральних вулиць не вдалося відновити. Вже з 1949 року почали зводити будинки, притаманні радянській епосі будівництва. Так у центрі міста з’явився масивний велетень – Будинок Культури та Науки. Є приклади ідеологічного руйнування фасадів будинків, коли з кам’яниць усувалося міщанське оздоблення, що відображало характер довоєнного міста та заможність їхніх мешканців.

Де брали кошти на масштабну відбудову

План реалізовували швидкими темпами. Вже у 1946 році відкрили рух мостом Понятовського і залізничним мостом Гданським. Одна з великих відбудов – траса W-Z – відкрили у 1949 році. Разом з тунелем, який пролягає під Замковою Площею, сьогодні вона являє собою велике архітектурне досягнення.

Фото: Сучасна Варшава (fotopolska.travel.pl)

У першому післявоєнному житловому районі Марієнштаті будинки, стилізовані під купецькі кам’яниці 17 сторіччя, зводилися рекордно швидко. Єдиним джерелом відбудови був Соціальний фонд реконструкції столиці – Społeczny Fundusz Odbudowy Stolicy (SFOS), створений у 1945 році. До 1965 року це була єдина державна установа, залучена до реалізації відбудови.

Кошти йшли з податків працівників у розмірі 0,5 % від заробітку. Оподатковувалися і деякі продукти. Збирали доходи від квитків на культурні заходи. Також були організовані додаткові збори грошей.

Майже половина національних фінансових і матеріальних ресурсів була витрачена на відбудову столиці протягом кількох повоєнних років. Так відбудувались Палац у Віланові, Палац в Королівському Парку Лазенькі Королівські, Палац Сташіця з вулицею Новий Свят, Палац Казімєровські, Кролікарня, Великий театр та багато пам’ятників, таких як пам’ятники Копернику, Міцкевичу, Шопену, Понятовському та колона Зигмунта.

Фото: Сьогодні місто приваблює туристів архітектурою, парками та зручною транспортною мережею (fotopolska.travel.pl)

Багато робочих працювали над будівництвом добровільно. До реконструкції долучились всі соціальні пласти суспільства, які до цього не були згуртовані. Що цікаво, Бюро відбудови столиці також використали низку пропозицій щодо містобудування, розроблених ще до війни у 1937 році та нагороджених на світовій виставці у Парижі.

Відбудова Варшави може слугувати надихаючим прикладом для зруйнованих під час війни українських міст. Сьогодні столиця Польщі приваблює іноземних туристів саме своєю архітектурою, парками та зручною транспортною мережею, які були відбудовані після війни. Це цікавий пункт для зупинки на вікенд або під час подорожі Європою.