§ 18. Природні умови та ресурси країн Азії. Населення

Серед інших регіонів Азія вирізняється найбільш контрастним рельєфом. Три чверті її площі займають гори, нагір’я та плоскогір’я. На тисячі кілометрів простягаються гірські системи — молоді сейсмічно активні гори Альпійсько-Гімалайського та Тихоокеанського поясів. Поряд розташовані великі за площею рівнини: Велика Китайська, плоскогір’я Декан та Аравійське, Туранська та Індо-Гангська низовини тощо.

Клімат також вражає неоднорідністю. Північні райони Китаю та Монголії зайняті тайговими лісами, на окремих ділянках навіть поширена багаторічна мерзлота. На крайньому півдні в Індонезії та Малайзії простягаються вологі екваторіальні ліси, а температура повітря рідко опускається нижче +25 °С. Просуваючись в глиб материка клімат стає більш континентальним. В Азії розташовано декілька великих пустель (Руб-ель-Халі в Саудівській Аравії, Гобі в Монголії та Китаї). Водночас тут є найвологіше місце на планеті: у передгір’ях Гімалаїв випадає понад 11 000 мм (11 м!) опадів за рік.

Завдяки таким природним контрастам у різних країнах Азії поширені різноманітні види господарської діяльності.

2. Природні ресурси країн Азії.

Природні багатства Азії також розміщені вкрай нерівномірно. Із мінеральних ресурсів найбільше значення мають запаси паливних корисних копалин. Так, у Західній Азії в районі Перської затоки й низці прилеглих територій розташована найбільша нафтогазоносна провінція. Значні запаси нафти та природного газу зосереджені в Центрально азійсько му та Зондському басейнах. Велике значення мають поклади вугілля, найбільші родовища якого розташовані на території Китаю та Індії. Рудними корисними копалинами найкраще забезпечені країни Південної, Південно-Східної та Східної Азії. Світове значення мають запаси залізної та марганцевої руд, що залягають у надрах Індії, хромітів — у Туреччині й на Філіппінах, олова й вольфраму — у Малайзії, Таїланді, М’янмі.

Великими є ресурси прісних вод, однак їхнє розміщення теж нерівномірне. У Південній та особливо Південно-Східній Азії річкова мережа густа, а річки повноводні, у той час як у Західній Азії переважають посушливі райони. Для багатьох країн проблемою є забезпеченість земельними ресурсами, насамперед оброблюваними землями. Так, забезпеченість землею в Китаї становить 0,7 га на одного жителя, а сільськогосподарськими угіддями — у 10 разів менше (0,07 га на одного жителя). У деяких країнах, наприклад у Японії, Південній Кореї, цей показник ще нижчий.

Земля в таких країнах настільки цінна, що освоюють навіть стрімкі гірські схили (мал. 1).

Мал. 1. Рисові терасові поля на схилі гори Хребет Дракона (Китай).

Лісовими ресурсами краще за інші регіони забезпечена Південно-Східна Азія, де збереглися великі площі мусонних та вологих екваторіальних лісів. Тут поширені цінні породи дерев, які на світовому ринку мають великий попит: залізне, чорне, червоне, камфорне, сандалове тощо.

Країни Азії мають значні та перспективні рекреаційні ресурси. За кількістю об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО (близько 300) Азія поступається лише Європі. Привабливими для туристів є Туреччина, Непал, Китай, Ірак, Індія, Саудівська Аравія, Ізраїль, Таїланд, Індонезія, Японія. Отже, загальний природний потенціал країн Азії багатий.

3. Населення.

За кількістю населення Азіатський регіон є лідером: його частка у світовому населенні становить майже 60 % (близько 4,8 млрд осіб). В Азії розташовані вісім із 16 найнаселеніших країн світу. Кількість жителів у цих країнах — понад 100 млн осіб, а в Індії та Китаї перевищує 1 млрд осіб (таблиця 1).

КРАЇНИ АЗІЇ З НАЙБІЛЬШОЮ КІЛЬКІСТЮ НАСЕЛЕННЯ (2022 р.)*

Місце в регіоні

Місце в світі

Кількість населення, осіб

* Джерело: https: //www.cia.gov/the-world-factbook/field/population/country-comparison/

Крім того, в Азії є чимало країн із великою кількістю населення: Таїланд, М’янма, Південна Корея. Це пояснюється тим, що низка країн ще перебуває на другому етапі демографічного переходу, тобто на стадії демографічного вибуху, хоча з 1990-х рр. він пішов на спад. Високий природний приріст (у середньому близько 14 ‰ за рік) зумовлює підвищену частку дітей і підлітків (до 30 %). Люди похилого віку в більшості країн становлять менше ніж 10 % населення. Винятком є Японія, яка завдяки зниженню народжуваності та високій тривалості життя має найбільш «старе» суспільство. З одного боку, це створює величезний трудовий потенціал, а з іншого — породжує в багатьох країнах значні соціально-економічні проблеми. Тому країни проводять демографічну політику, спрямовану на скорочення народжуваності.

В окремих країнах Східної та Південно-Східної Азії демографічна політика призвела до значного зниження народжуваності та приросту населення.

Японія після Другої світової війни дуже швидко досягла зниження темпів природного приросту. Нині в країні вже відбувається природне скорочення населення (-3,9 ‰). Потім на цей шлях вступив і Китай, де проводилася жорстка демографічна політика, спрямована на формування однодітної сім’ї. За пів століття темпи приросту населення в Китаї зменшилися в понад 5 разів. У деяких країнах, наприклад у Сінгапурі, для врегулювання народжуваності в середині XX ст. вік вступу жінок у перший шлюб був підвищений до 26 років, у Таїланді — до 22 років.

Найбільш високими показниками відтворення населення відрізняються Південна та Західна Азія. Країни з найвищими щорічними темпами зростання населення — Ірак (20,1 ‰), Афганістан (23 ‰), Ємен (19 ‰), Оман (18 ‰). Крім Японії, найбільших успіхів у стабілізації процесів відтворення населення досягли Південна Корея (2,4 ‰), Таїланд (2,3 ‰), Китай (1,9 ‰).

У статевій структурі населення країн Азії переважають чоловіки: на 1000 жінок припадає 1034 чоловіки (мал. 2).

Мал. 2 Статево-вікові піраміди: а) Афганістану; б) Ізраїлю; в) Пакистану; г) Південної Кореї. За матеріалами: CIA World Factbook.

Нерівномірність економічного розвитку країн Азії спричиняє активну трудову міграцію. Основними центрами тяжіння робочої сили в регіоні є країни Перської затоки (Бахрейн, Кувейт, Оман, Катар, Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати), а також нові індустріальні країни (Сінгапур, Малайзія, Таїланд).

Водночас Азія є основним експортером робочої сили в інші регіони світу. Так звані «чайна-таун» (цілі квартали переселенців) є в більшості сучасних великих міст Західної Європи та Північної Америки, а частка в’єтнамців, турків, індійців стає все більшою в країнах ЄС і США (турки в Німеччині, індійці у Великій Британії).

Етнічний склад населення країн Азії відрізняється великою різноманітністю: у регіоні проживає понад 1000 націй і народностей. Тут представлені фактично всі відомі мовні сім’ї. Більшість країн належить до багатонаціональних.

Цей регіон є батьківщиною всіх трьох світових релігій. Дві з них (християнство та іслам) виникли на Близькому Сході, буддизм формувався в Північній Індії. У країнах Західної Азії найбільшого поширення набув іслам. Буддизм як друга релігія наявний у всіх інших регіонах Азії. Єдина країна, у якій буддизм має статус державної релігії, — Монголія. Католицизм сповідують на Філіппінах, а також майже половину населення Південної Кореї та Лівану. Крім світових релігій, в Азії існує багато великих етнічних релігій, зокрема даосизм і конфуціанство — в Китаї, індуїзм і сикхізм — в Індії, іудаїзм — в Ізраїлі, синтоїзм — у Японії.

Етнічне та релігійне різноманіття в Азії є підґрунтям багатьох внутрішніх та зовнішніх конфліктів.

Розміщення населення в регіоні вирізняється особливою нерівномірністю. Середня густота населення в Азії становить близько 100 осіб/км 2 (це удвічі більше за середньосвітовий показник). Більшість населення проживає на узбережжях морів та океанів, а також поблизу великих річок. Подекуди густота населення сягає рекордних значень: Сінгапур — 7700 осіб/км 2 , Бахрейн — 1780 особи/км 2 , Бангладеш — 1120 осіб/ км 2 , Ліван — 560 осіб/км 2 , Південна Корея — 525 осіб/км 2 . Водночас пустельні, лісові, високогірні райони залишаються майже безлюдними.

Значний вплив на розміщення населення має урбанізація, яка наприкінці XX ст. набула в регіоні форму «міського вибуху». Найвищі показники урбанізації в Сінгапурі (100 %), Японії, Ізраїлі, Південній Кореї та країнах Перської затоки (понад 80 %). У більшості країн регіону рівень урбанізації коливається від низького до середнього. Найменша кількість жителів міст у Непалі — 21,5 %.

Зараз майже половина населення Азії проживає в сільській місцевості, однак за темпами урбанізації вона випереджає всі інші регіони світу. Особливою рисою урбанізації країн регіону є зосередження переважної частини людей у дуже великих містах. Навколо міст формуються великі міські агломерації. Із десяти найбільших агломерацій світу дев’ять розміщені в Азії (таблиця 2).

НАСЕЛЕННЯ НАЙБІЛЬШИХ АГЛОМЕРАЦІЙ АЗІЇ (2022 р.)*

Місце в регіоні

Місце в світі

§ 6. НАСЕЛЕННЯ ТА ЙОГО РОЗМІЩЕННЯ

• Які стадії (фази) розрізняють в концепції демографічного переходу?

• Що таке природний та механічний рух населення?

• Які розрізняють види міграцій населення за тривалістю та мотивами?

ПРИРОДНИЙ РУХ НАСЕЛЕННЯ. За кількістю населення (742 млн осіб) Європа посідає третє місце в світі після Азії та Африки. Це трохи менше ніш 10 % населення Землі. Найбільш людними країнами є Росія (95 млн осіб лише європейської частини), Німеччина (82 млн), Велика Британія (65,7 млн), Франція (64,7 млн), Італія (59,4 млн осіб). Найменшою за кількістю населення є Ватикан, 800 мешканців якого — духівництво та співробітники, задіяні в обслуговувальних та адміністративних сферах. Зміна кількості народонаселення відбувається внаслідок його природного та механічного руху. Ви вже знаєте, що під природним рухом розуміють процеси народжуваності (Н) та смертності (С), які визначають темпи природного приросту (ПП) населення країни (у проміле (%) — кількість осіб на тисячу жителів). Європейські країни пройшли третю стадію демографічного переходу, коли відбувалося поступове скорочення народжуваності, пов’язане з процесами урбанізації в них, переусвідомленням соціального статусу жінок (прагнення фінансової незалежності і професійної реалізації) та з економічно обумовленою потребою планування сім’ї. У ХХ ст. темпи природного приросту у країнах Європи скорочувалися і зрівнялися з показниками смертності. Майже збалансовані народжуваність і смертність характерні для четвертої стадії демографічного переходу. Нині її досягли країни Європи з високим рівнем соціально-економічного розвитку. За достатньо високого рівня матеріального забезпечення і надійного медичного обслуговування до мінімуму скоротилася дитяча смертність та зросла очікувана тривалість життя. Більшість родин прагнуть мати не більше 2—3 дітей (дві дитини демографічно заміщують своїх батьків, тому зростання кількості населення можливе лише за трьох та більше дітей у сім’ї). У другій половині ХХ ст. у низці розвинених країн Європи (Австрії, Італії, Німеччині та ін.) спостерігалася депопуляція — природне скорочення населення (демографічна криза). Доволі гостру демографічну кризу переживають Білорусь, Молдова, Росія, Україна. Характер демографічних процесів у країнах Європи можна простежити за даними табл. 9. Важливу роль у регулюванні кількості населення відіграє демографічна політика — заходи, що їх здійснює уряд країни для стимулювання або обмеження народжуваності. Так, у більшості країн Європи в яких гостро стоїть проблема депопуляції, уряди вдаються до різних програм соціальної та матеріальної підтримки багатодітних сімей.

Формула природного руху населення

Н – С = ПП (%), де Н — народжуваність; С — смертність; ПП — природний приріст.

Природний приріст населення країн Європи (1995—2020 рр.)

2018—2020 рр. — прогнозні дані.

СТАТЕВО-ВІКОВА СТРУКТУРА. Співвідношення різних вікових груп відображають у вигляді статево-вікових пірамід. Така своєрідна діаграма дає комплексне уявлення про поточну демографічну ситуацію та трудоресурсний потенціал країни. У Європі загалом частка молодого населення віком до 14 років становить 15,5 %, віком 15—64 роки — 67 %, старшої вікової групи 65 років та більше — 17,5 %. Назагал на 100 жінок припадає 96 чоловіків. Водночас, між окремими країнами існують досить суттєві відмінності у статево-віковій структурі (мал. 16).

Мал. 16. Статево-вікові піраміди країн Європи (2017)

Європа в цілому забезпечена трудовими ресурсами, але окремі країни відчувають їх нестачу і покривають дефіцит за рахунок мігрантів.

МЕХАНІЧНИЙ РУХ. Механічний рух (міграції) — суттєво впливає на кількість населення та його розміщення. Деякі види міграцій є звичними для повсякденного життя (наприклад, маятникові). Мобільність трудових ресурсів є запорукою вирівнювання територіальних диспропорцій розвитку — люди працездатного віку переїжджають з районів з високим безробіттям до районів, де є попит на найману працю. З іншого боку, масовий виїзд людей з депресивних районів може призводити до знелюднення територій і виникнення так званих поселень-привидів — населених пунктів, у яких майже не лишилося постійних мешканців. Таке явище є типовим для малих містечок у старих індустріальних районах Великої Британії (Північної Англії). Однак нині суспільна увага прикута до зовнішніх (міжнародних) міграцій. Починаючи з епохи Великих географічних відкриттів, Європа була традиційним регіоном еміграції населення до Америки. Проте з ХХ ст. сформувався різкий розрив у рівнях соціального та економічного розвитку країн Європи і Північної Америки, з одного боку, і деколонізованих країн, що розвиваються, з іншого. Тому країни Європи перетворилися з регіону походження мігрантів на регіон їх спрямування. Найбільш бажаними для мігрантів є соціально благополучні країни Західної та Північної Європи — Німеччина, Австрія, Швеція та ін. Водночас найбільша кількість мігрантів потрапляє до європейських держав, котрі мають спрощений міграційний режим для окремих країн, що розвиваються, переважно для своїх колишніх колоній. Так, Франція є своєрідними «воротами» для мігрантів з Північної та Західної Африки, Велика Британія — з Південної Азії, Іспанія — з Латинської Америки. Регіонами походження іммігрантів є здебільшого країни Африки та Азії. Також сформувався міграційний напрям «схід—захід» — переміщення людей з колишніх соціалістичних країн до країн ЄС. Отже, впродовж ХХ ст. відбулися докорінні зміни у спрямуванні глобальних міграційних потоків.

Мал. 17. Країни походження мігрантів, які попросили притулку в країнах ЄС, тис. осіб (2015 р.)

Рекорди світу

Сумарна кількість біженців із Сирії від початку війни у 2011 р. становить близько 11 млн осіб. лише протягом 2015 року 350 тис. сирійців звернулися до міграційних служб країн ЄС з проханням надати їм статус біженців. Забезпечити таку кількість мігрантів усім необхідним, а тим паче інтегрувати їх у місцеві громади, є надскладним завданням для урядів європейських країн.

Масова імміграція до країн Європи спричиняє низку соціальних суперечностей. Домінуючим її типом є економічна міграція, тобто пошук кращих умов життя і працевлаштування. Водночас високих стандартів життя країн Заходу було досягнуто значною мірою за рахунок компромісу між роботодавцями і урядами щодо високого рівня оплати праці. Але високий рівень заробітної плати робить виробництво менш конкурентним. Тому роботодавці зацікавлені у дешевій робочій силі, яку пропонують іммігранти, а місцеве населення сприймає іммігрантів як загрозу своїм життєвим стандартам, адже доводиться або погоджуватися на нижчі зарплати, або лишатися без роботи. Другим соціально чутливим аспектом є культурні суперечності. У місцях компактного проживання, а це здебільшого великі міста, іммігранти прагнуть триматися своїми етнічними громадами. Їхні уклади життя, нетипові для країн Європи, часто створюють враження, що культура іммігрантів витісняє місцеву. У їхньому середовищі спостерігається високий рівень злочинності та соціальних негараздів. Із поширенням міжнародного ісламського тероризму мусульманські громади часто сприймаються місцевими мешканцями як небезпечні. Відповідно суспільний тиск змушує уряди країн Європи обмежувати приплив іноземців. А це своєю чергою призводить до поширення нелегальної міграції — в’їзду на територію країни осіб в обхід міграційних правил (у формах від фіктивного туризму до перевезення нелегалів, захованих у вантажних контейнерах).

Особливо складною для врегулювання є проблема біженців. За нормами міжнародного права, цивільне населення, яке опиняється в епіцентрі збройних конфліктів або зазнає переслідувань з боку правлячих режимів у своїй країні, має право отримати політичний притулок і статус біженця за кордоном. Водночас часто під виглядом біженців до розвинених країн Європи намагаються потрапити економічні мігранти. Проблема біженців особливо загострюється у разі активних збройних конфліктів, тоді їх потоки можуть сягати сотень тисяч і мільйонів осіб. Тому міграційна криза є одним із найбільших викликів перед сучасною Європою. Щороку Європа приймає великі потоки трудових іммігрантів. Так, в останні роки їх кількість на території ЄС, становила близько 10 % усього населення. У найближчій перспективі демографічна ситуація в Європі буде ускладнюватися. Міграційному притоку робочих рук з інших регіонів сприятимуть депопуляція і старіння населення, це спонукатиме уряди до ефективнішої демографічної політики.

ЕТИЧНИЙ СКЛАД. Сучасна етнічна карта Європи сформувалася на основі кількох культурно-історичних ядер. Зокрема, вплив на етнічну історію регіону мали культури кельтських та германських народів, середземноморські елліністична та римська, слов’янська у центрі та на сході Європи. На Південну Європу тривалий час впливали народи Північної Африки та тюркська культура Османської імперії. На сучасній мовно-етнічній карті Європи переважають мови індо-європейської сім’ї, зокрема германської, романської, кельтської, балтійської та слов’янської груп. До індоєвропейської сім’ї також належать грецька й албанська мови. В Угорщині, Естонії, Фінляндії, на півночі європейської частини Росії поширені мови фіно-угорської групи уральської мовної сім’ї.

Більшість країн Європи є одномовними, але трапляються держави з кількома офіційними мовами. Наприклад, Бельгія має три офіційні мови (голландська, французька, німецька), Швейцарія — чотири (німецька, французька, італійська та ретороманська. У низці країн існують місцеві мови етнічних груп, що не мають власної державності, наприклад, каталонська, баскська та галісійська мови в Іспанії, уельська та шотландська — у Великій Британії, русинська — у Словаччині та Україні. Найуживанішою на побутовому рівні мовою Європи є німецька. Окрім Німеччини, ця мова має статус офіційної в Австрії, Бельгії та Швейцарії. Англійська, французька та німецька мови мають особливий статус «процедурних» мов у керівних органах ЄС.

РЕЛІГІЙНИЙ СКЛАД. Панівною релігією в Європі є християнство. У Північній Європі переважає протестантизм, у Південній — католицизм (крім Греції, в якій панує православ’я); у Західній поширені як протестантизм, так і католицизм; у Східній — католицизм і православ’я. У деяких країнах (Албанія, Боснія і Герцеговина) домінує іслам.

У низці країн Європи міжетнічні та міжрелігійні відносини є причиною соціальної напруженості. Так, у Бельгії тривають суперечності між Фландрією та Валлонією, у Великій Британії лишається не розв’язаною проблема Північної Ірландії та не врегульовано питання автономних прав Шотландії й Уельсу, в Іспанії актуальною лишається проблема басків. Напруженими є релігійні відносини на Балканському півострові.

РОЗМІЩЕННЯ НАСЕЛЕННЯ. Особливістю Європи є високий ступінь освоєності території і висока густота (щільність) населення — у середньому 100 осіб/км 2 . Водночас його розміщення є нерівномірним. Так, агломерації Німеччини, Нідерландів, Бельгії, ареали міст Лондона і Парижа з густотою до 5 тис. осіб/км 2 контрастують із порівняно малозаселеними сільськогосподарськими районами Болгарії, Румунії, Польщі, північними районами Швеції та Фінляндії (1—2 особи/км 2 ). Найменшу щільність населення має Ісландія (3 особи/км 2 ), найбільшу — Монако (18 550) і Ватикан (1 800 осіб/км 2 ).

Європі притаманний високий рівень урбанізації — у містах мешкає близько 70 % населення. Сім країн — Монако, Бельгія, Мальта, Ісландія, Люксембург, Нідерланди мають понад 90 % міського населення. Ще у восьми країнах цей показник перевищує 80% (Данія, Швеція, Андорра, Фінляндія, Велика Британія, Франція, Норвегія, Іспанія). Найнижчий рівень урбанізації мають Ліхтенштейн (14 %), Боснія і Герцеговина (40 %), Молдова (45 %). Найбільш урбанізованим ареалом Європи є «Блакитний банан» — смуга міських агломерацій, що простягається з півдня Великої Британії до півночі Італії. Переважна більшість великих ділових, фінансових і промислових центрів формують ядро, довкола якого виростає міська агломерація — єдиний міський простір, утворений у результаті злиття головного міста та низки міст-супутників. Типовими прикладами є Великий Лондон, Париж, Москва. В окремих випадках такі моноцентричні агломерації зливаються і стають багатоядерними. Такими є Рейнсько-Рурська у Німеччині (об’єднує Кельн, Дортмунд, Дюссельдорф; населення — 115 млн осіб); Рандстад у Нідерландах (Амстердам, Роттердам, Гаага, Утрехт; 7 млн осіб); Фламандський діамант у Бельгії (Антверпен, Брюссель, Гент; 5,5 млн осіб) та ін.

Подорож у слово

Мегалополіс у перекладі з грецької означає надвелике місто. Це міська агломерація з населенням понад 10 млн осіб.

Сучасні процеси урбанізації в Європі набувають доволі складних форм. Так, зростання міст і утворення агломерацій часто відбувається у формі субурбанізації довкола ділових центрів. Вона досить поширена у Західній Європі. Розростання приміських зон вимагає розвитку ефективної транспортної системи, що дає змогу великій кількості людей щоденно долати десятки кілометрів, щоб дістатися з дому на роботу і назад. У великих міських ареалах поєднуються мережа швидкісних автострад і залізничне сполучення. Водночас недолік щоденних тривалих подорожей на роботу компенсується якіснішим середовищем проживання.

Мал. 18. Урбанізована смуга Європи «Блакитний банан»

Внаслідок перевантаження великих міст, погіршення в них екологічної ситуації та високого рівня стресів у розвинених країнах Європи спостерігається відтік населення з них у сільську місцевість. Цей процес отримав назву рурбанізація — переміщення міського населення з перенесенням форм міського життя у сільську місцевість.

Однією з найбільш суперечливих форм розвитку міст є джентрифікація — реконструкція та відновлення застарілих і непривабливих районів. Зазвичай цей процес відбувається у тих частинах міста, що перебувають у стані занепаду. Джентрифікація передбачає знесення старої забудови з низькою ринковою вартістю і зведення нової із сучасною інфраструктурою. Джентрифіковані квартали стають привабливими осередками для бізнесу і заселення. Проте місцеві мешканці здебільшого вимушені виїжджати, тому що вартість нової нерухомості для них є недоступною. Оскільки у занедбаних районах проживає найбідніше населення, реконструкція міської інфраструктури може призводити до зростання кількості безпритульних людей. Тому джентрифікація часто викликає масові громадські протести і є джерелом соціальної напруженості. У Європі цей процес поширений у старих індустріальних містах — Лондоні, Манчестері (Велика Британія), Берліні (Німеччина), Барселоні (Іспанія) та ін.

У Європі, як одному з провідних осередків світової економіки, виникло багато так званих світових (або глобальних) міст — провідних фінансових, ділових та політичних центрів, які визначають характер глобальних потоків товарів, послуг і капіталу. У них розташовані штаб-квартири ТНК, фірм, що надають міжнародні ділові послуги, найбільші біржі, а також приймаються ключові політичні рішення міжнародного значення. Світовими містами найвищого рівня в Європі є Лондон і Париж. Дещо нижчий ранг мають Франкфурт-на-Майні, Мілан, Амстердам, Брюссель, Москва, Варшава, Дублін, Цюрих, Відень, Стокгольм, Люксембург, Барселона.

УКРАЇНСЬКА ДІАСПОРА. Етнічні українці мають доволі широке поширення у країнах Європи. Найбільш численна українська діаспора проживає на території Росії (близько 1,9 млн осіб), Молдови (442 тис.), Білорусі (159 тис.), Чехії (54 тис.) та Румунії (51 тис. осіб); чисельністю від 10 до 15 тис. осіб — у Португалії, Латвії, Польщі, Франції, Естонії, Німеччині, Литві, Великій Британії, Словаччині.

Формування європейської діаспори було пов’язано з низкою чинників, зокрема невідповідністю державних кордонів етнічним межам, примусовими переселеннями, політичною еміграцією. Десятки тисяч українців опинилися у Західній Європі під час Другої світової війни як військовополонені. Сучасним трендом стала трудова еміграція до країн Європи.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. На якій стадії демографічного переходу перебувають країни Європи? Які демографічні процеси характерні для цієї стадії?

2. Проаналізуйте табл. 9 і з’ясуйте, в яких країнах природний приріст протягом останніх десятиліть: а) стабільно від’ємний; б) змінився з додатного на від’ємний; в) збільшився.

3. Яку демографічну політику мають провадити уряди країн з депопуляцією населення? Які види міграцій поширені нині в Європі? Якими є їх наслідки?

4. Мови якої мовної сім’ї переважають на сучасній мовно-етнічній карті Європи? До якої мовної групи і сім’ї належить українська мова?

5. Чим субурбанізація відрізняється від урбанізації? Чи мають місце такі процеси в Україні?

6. Які характеристики мусить мати місто, щоб називатися світовим? Наведіть приклади світових міст у Європі. Покажіть їх на карті.

7*. Чи хотіли б ви, щоб район вашого проживання зазнав джентрифікації? Свою відповідь обґрунтуйте.

ПОПРАЦЮЙТЕ В ГРУПІ

Проаналізуйте статево-вікові піраміди (мал. 16). «Зчитайте» якомога більше інформації щодо демографічних особливостей країн:

група 1 — Португалії; група 2 — Норвегії; група 3 — України.

ШУКАЙТЕ В ІНТЕРНЕТІ

Скористайтеся інтернет-сервісом — лічильник населення світу в реальному часі (http://www.worldometers.info/world-population) і з’ясуйте: 1) яким був природний приріст населення у світі за поточний день; 2) перейдіть до розділу «За регіонами»; у пропонованому списку оберіть Європу і далі — населення субрегіонів: який із них найбільший за кількістю населення?

Поміркуйте, чому; 3) у розділі «За регіонами» у списку оберіть «Країни Європи за кількістю населення»: назвіть топ-10 європейських країн за цим показником; визначте місце України у цьому списку.

Природний рух населення України, народжуваність, смертність

— зміна кількості і складу населення в результаті народжуваності і смертності (без урахування його механічного переміщення). Якщо в певному році народилося більше дітей, ніж померло всього населення, то природний приріст додатний. Якщо ж населення помирає більше, ніж народжується дітей, природний приріст від’ємний.

В останні роки (з 1991 р.) в Україні природний приріст є від’ємний (див. додаток 3). У сільській місцевості, де демографічна ситуація була і залишається більш напруженою, ніж у містах, цей показник став від’ємним ще на початку 80-х років.

За показником природного приросту населення Україна посідає останнє місце в Європі (див. таблицю 2). До країн, де скорочується природний приріст населення (але значно менше, ніж в Україні), належать також Латвія, Російська Федерація, Естонія, Болгарія, Чехія, Німеччина, Литва, Румунія, Італія і Португалія.

Таблиця 2. Природний рух населення України порівняно з найбільшими країнами Європи (на 1000 чол. населення)

Країна	Рік	Кількість народжених	Кількість померлих	Природний приріст (скорочення)	Померло дітей у віці до 1 року на 1000 народжених
Україна	1997	8,7	14,9	-6,2	14
Франція	1996	12,6	9,2	3,4	6,4
Іспанія	1995	9,1	8,8	0,3	5,6
Німеччина	1996	9,6	10,7	-1,4	5,6
Польща	1996	11,5	10	1,5	13,5
Великобританія	1995	12,5	10,9	1,6	6,2

У статистиці широко використовують такі показники, як коефіцієнти народжуваності, смертності та природного приросту населення. їх визначають відповідно як відношення кількості живих народжених, кількості померлих і величини приросту (зменшення, скорочення) до середньорічної кількості населення.

Коефіцієнти народжуваності, смертності та природного приросту міського і сільського населення України (природного руху) різні. Якщо в 1997 р. коефіцієнт зменшення природного приросту населення України (на 1000 чол.) у міських поселеннях становив -4,9, то в сільських він був майже вдвічі нижчий (-8,7). У середньому по Україні цей коефіцієнт, як уже зазначалося, дорівнював -6,2 (див. додаток 5).

В Україні є великі територіальні відмінності в природному прирості населення по регіонах. Найнижчі коефіцієнти цього приросту (-8 і менше) в центральних, північних, південно-східних і східних областях. Лише Закарпатська і Рівненська області мають невеликий приріст населення (відповідно +1,4 і +0,6). Особливо напружена демографічна ситуація склалася в селах Чернігівської області, де в останній час кількість померлих майже в 4 рази перевищила кількість народжених.

Для вивчення природного руху населення будують так звані статевовікові піраміди. Вони графічно зображують розподіл населення за віком і статтю. При тривалому збільшенні його природного приросту нижні частини піраміди завжди довші, ніж наступні за віком її частини. Типова схема статевовікової піраміди для країн з високим природним приростом населення має форму перевернутої лійки (мал. 6). Для України, де різко скорочується природний приріст населення, основа піраміди (до 5-річного віку) значно коротша, ніж будь-якої іншої вікової групи (аж до 50-річного віку) (мал. 7). Піраміда ілюструє також значне переважання жіночого населення у старшому віці, а чоловічого — в молодшому.

Мал. 6. Звичайний вигляд статевовікової піраміди країни з тривалим і високим природним приростом населення

Висока смертність та її прискорене зростання пояснюються двома основними причинами. По-перше, низькою народжуваністю, що врешті-решт призводить до збільшення частки людей старшого віку. А серед них, як відомо, смертність набагато вища, ніж серед людей молодшого покоління. По-друге, швидким зростанням масових захворювань, які важче виліковуються. В окремих областях на високу смертність та її швидке зростання впливають наслідки чорнобильської катастрофи.

В Україні на несприятливий загальний показник смертності безпосередньо впливає висока дитяча смертність.

Дуже швидко збільшується смертність працездатного населення. Це призводить до повсюдного скорочення трудових ресурсів, особливо в селах.

Смертність населення в Україні помітно відрізняється за регіонами. Вона найбільша в Чернігівській, Сумській, Луганській, Вінницькій, Черкаській, Полтавській областях. В усіх західних областях смертність населення помітно нижча.

Зрозуміло, що скорочення смертності — одна з найважливіших і пріоритетних національних проблем, якій необхідно приділяти належну увагу.

Причин, що призвели до надзвичайно низької народжуваності та високої смертності, багато. Вони поділяються на демографічні (народжуваність, смертність), соціально-економічні (міграції, рівень життя, зайнятість, економічна стабільність та її перспективи тощо) та ін. Окремо виділяють чинники прямої дії (зростання кількості пізніх шлюбів, розлучень, дитячої смертності тощо) і причини опосередкованої дії (зниження життєвого рівня, зростання злочинності тощо). Причому на цьому етапі всі чинники зумовлюють скорочення кількості (депопуляцію) населення і погіршення його вікової структури. За прогнозами процес депопуляції населення України ще кілька років триватиме.

Скорочення народжуваності в Україні часто пояснюють низьким рівнем добробуту людей. Нема сумнівів щодо великої дійовості і впливу цієї причини. Проте вона не єдина. Відомо, наприклад, що в більшості небагатих африканських та інших країнах світу народжуваність у 4-5 разів вища, ніж в Україні (так, в Анголі вона на 1000 чол. становила 51,3, Афганістані — 50,2). За народжуваністю Україна посідає одне з останніх місць у світі.

У різних частинах України народжуваність неоднакова. В областях, де висока частка людей старшого віку (Донецька, Луганська, Запорізька, Чернігівська, Сумська), показник народжуваності найнижчий (6,6-8,5 на 1000 чол.). У західних, а також у Житомирській та Хмельницькій областях, де склалася сприятливіша вікова структура населення, народжуваність набагато вища (10-13 дітей). В Україні вона більша в селах, ніж у містах.

Особливо напруженою є демографічна ситуація у сільській місцевості Чернігівщини. Напруженою є також демографічна ситуація на селі в областях центральної і південно-східної частини України.

У результаті погіршення демографічної ситуації в сільських місцевостях України створюється загрозлива ситуація з працезабезпеченням у сільськогосподарському виробництві. Ця проблема має загальнодержавне значення.

1. Що розуміють під поняттям «природний рух населення»?
2. Яку форму має статевовікова піраміда в країнах з високим природним приростом населення?
3. Чим викликана висока смертність населення в Україні?

1. Порівняйте природний рух населення України та інших великих європейських держав.
2. Розкажіть про особливості природного руху міського і сільського населення.
3. Поясніть причини низької народжуваності населення України.
4. Назвіть причини, що зумовлюють різке погіршення демографічної ситуації.