Депозитарна система України та її учасники

Побудова в Україні депозитарної системи почалася з розробки ДКЦПФР у 1996 році “Тимчасового положення про депозитарій і депозитарну діяльність”, а також з указів Президента, ряду законів, положень і Міжнародних стандартів, в яких визначались основні поняття, правила і вимоги до впровадження і регулювання депозитарної діяльності в Україні.

Базові рекомендації щодо обслуговування обігу цінних паперів були затверджені міжнародною “Групою Тридцяти” ще у 1989 році. Зокрема, однією з головних рекомендацій було створення в кожній країні єдиного центрального депозитарію. Однак Україні знадобилось доволі багато часу для реалізації цієї норми.

У 1997 році був прийнятий Закон “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” (зараз не діє), згідно з яким передбачалось створення як національного депозитарію, так й інших депозитаріїв. Ця правова норма призвела до створення в Україні декількох депозитаріїв та існування суперечок між ними більше 15 років.

У травні 1999 року було створено Національний депозитарій України. Однак він не міг виконувати комерційних функцій, тобто зберігання та обслуговування обігу цінних паперів, оскільки з 1999 по 2006 роки діяв міжурядовий українсько-американський меморандум, яким передбачалося реалізація проекту Ц-АГО щодо створення комерційного клірингового депозитарію, в ролі якого виступив “Міжрегіональний фондовий союз” (МФС).

За роки своєї роботи МФС став прозорим ефективним повнофункціональним кліринговим депозитарієм, який забезпечував обслуговування абсолютної більшості депозитарних активів. Саме МФС був головним депозитарієм з обслуговування корпоративних цінних паперів. Крім того, функціонував і третій депозитарій — Центральний депозитарій НБУ з обслуговування обігу державних цінних паперів.

Після закінчення терміну міжурядового меморандуму у 2006 році боротьба між Національним депозитарієм України та МФС за обслуговування операцій з корпоративними цінними паперами загострилася і до неї були причетні як керівництво депозитаріїв, так і НКЦПФР, президентська адміністрація, уряд та учасники ринку. У 2008 році було створено Всеукраїнський депозитарій цінних паперів (ВДЦП), у якому 25 % акцій володів НБУ. Було розроблено план приєднати МФС до ВДЦП і на його основі з допомогою НБУ створити єдиний центральний депозитарій. Об’єднання МФС та ВДЦП відбулось у 2009 році.

У 2010 році активно почав розроблятися проект щодо реформування депозитарної інфраструктури, і як результат, у липні 2012 року було прийнято Закон “Про депозитарну систему України”, згідно з яким суттєво змінюється порядок функціонування депозитарної інфраструктури відповідно до міжнародних стандартів, зокрема, створено центральний депозитарій, єдиний розрахунковий центр за операціями з цінними паперами, скасовано інститут реєстраторів тощо.

Відповідно до сучасного законодавства “депозитарна система України є сукупністю учасників депозитарної системи та правовідносин між ними щодо ведення обліку цінних паперів, прав на цінні папери і прав за цінними паперами та їх обмежень, що встановлюються в системі депозитарного обліку, у тому числі внаслідок проведення розрахунків за правочинами щодо цінних паперів”” [27].

Права на цінні папери — це речові права на них (право власності та інші речові права), а права за цінними паперами — це права, що виникають із зобов’язання емітента за розміщеними ним цінними паперами (право на участь у загальних зборах акціонерів, право на отримання доходу, інші права, визначені законом чи рішенням емітента). Учасниками депозитарної системи України є:

• 1. Національний банк України. До виключної компетенції НБУ, як учасника депозитарної системи України, належить здійснення депозитарного обліку державних цінних паперів та облігацій місцевих позик. Для забезпечення депозитарного обліку облігацій внутрішніх державних позик, казначейських зобов’язань та облігацій внутрішніх місцевих позик НБУ здійснює такі повноваження:
• 1) зарахування цінних паперів у систему депозитарного обліку, їх облік і зберігання, а також списання цінних паперів у зв’язку з їх погашенням або анулюванням;
• 2) ведення обліку зобов’язань емітента за цінними паперами власних випусків стосовно кожного випуску цінних паперів на підставі депонування глобального сертифіката та тимчасового глобального сертифіката;
• 3) зберігання глобальних сертифікатів та тимчасових глобальних сертифікатів. Глобальний сертифікат— документ, що містить інформацію про випуск цінних паперів, оформляється емітентом після завершення емісії цінних паперів, зберігається Центральним депозитарієм і, у деяких випадках — НБУ, та є підставою для зберігання і обліку відповідних цінних паперів та обліку зобов’язань емітента за відповідним випуском цінних паперів. Тимчасовий глобальний сертифікат— документ, що містить інформацію про випуск цінних паперів, що пропонується до розміщення, оформляється емітентом на період емісії цінних паперів, зберігається Центральним депозитарієм, а у випадках, встановлених законом, — НБУ, та є підставою для взяття на облік цінних паперів та зобов’язань емітента за цінними паперами відповідного випуску;
• 4) складення реєстрів власників іменних цінних паперів. Реєстр власників іменних цінних паперів— це перелік власників іменних цінних паперів, складений відповідно до вимог законодавства Центральним депозитарієм або, у випадках, встановлених законодавством, — НБУ на певну дату із зазначенням кількості іменних цінних паперів, належних зазначеним власникам на праві власності, номінальної вартості і виду таких цінних паперів та іншої інформації, визначеної НКЦПФР;
• 5) зберігання інформації про осіб, визначених на надання емітенту реєстру власників іменних цінних паперів;
• 6) отримання доходів та інших виплат за операціями емітента (у тому числі тих, що розміщені та обертаються за межами України) на рахунок НБУ для їх подальшого переказу отримувачам;
• 7) відкриття та ведення рахунків у цінних паперах емітентів, депозитарних установ, депозитаріїв-кореспондентів, клірингових установ та Розрахункового центру.

Рахунок у цінних паперах для НБУ відкриває Центральний депозитарій.

• 2. Професійні учасники депозитарної системи України — Центральний депозитарій і депозитарні установи.
• 2.1. Центральний депозитарій— юридична особа, що функціонує у формі публічного акціонерного товариства з урахуванням особливостей, установлених Законом “Про депозитарну систему України”.

Центральний депозитарій веде депозитарний облік всіх емісійних цінних паперів, крім тих, облік яких веде НБУ. Акціонери Центрального депозитарію України представлені на рис. 9.5.

Мінімальний розмір статутного капіталу Центрального депозитарію повинен бути в розмірі не менш як 100 млн грн.

Рис. 9.5. Акціонери Центрального депозитарію України (Розроблено автором на основі джерела [27])

До виключної компетенції Центрального депозитарію належать:

• 1) зарахування цінних паперів у систему депозитарного обліку, їх облік і зберігання, а також списання у зв’язку з їх погашенням або анулюванням;
• 2) ведення обліку зобов’язань емітента за цінними паперами власних випусків стосовно кожного випуску цінних паперів на підставі депонування глобального сертифіката та тимчасового глобального сертифіката;
• 3) зберігання глобальних сертифікатів та тимчасових глобальних сертифікатів;
• 4) здійснення нумерації (кодифікації) цінних паперів відповідно до міжнародних норм, ведення реєстру кодів цінних паперів (міжнародних ідентифікаційних номерів цінних паперів)”
• 5) складення реєстрів власників іменних цінних паперів;
• 6) зберігання інформації про осіб, визначених на надання емітенту реєстру власників іменних цінних паперів;
• 7) отримання доходів та інших виплат за операціями емітентів (у тому числі тих, що розміщені та обертаються за межами України) на рахунок Центрального депозитарію, відкритий у Розрахунковому центрі, для подальшого переказу отримувачам;
• 8) відкриття та ведення рахунків у емітентів, НБУ, депозитарних установ, депозитаріїв-кореспондентів, клірингових установ та Розрахункового центру;
• 9) ведення рахунка в цінних паперах депозитарної установи, що припинила свою депозитарну діяльність або якій анульовано відповідну ліцензію за правопорушення на ринку цінних паперів чи в іншому випадку;
• 10) встановлення єдиних уніфікованих правил (стандартів) відображення та передачі інформації щодо обліку та обігу цінних паперів, обслуговування корпоративних дій емітентів та іншої інформації, яка вноситься до системи депозитарного обліку;
• 11) впровадження міжнародних стандартів з питань провадження депозитарної діяльності;
• 12) здійснення контролю за клієнтами в частині провадження ними депозитарної діяльності в порядку та межах, установлених законодавством.

Центральний депозитарій може надавати послуги емітенту з організації та проведення загальних зборів акціонерів, може здійснювати окремі банківські операції на підставі ліцензії та іншу діяльність, не заборонену законом.

2.2. Депозитарна установа — це юридична особа, що утворюється та функціонує у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю і яка в установленому порядку отримала ліцензію на провадження депозитарної діяльності депозитарної установи. У статутному капіталі депозитарної установи, мінімальний розмір якого для отримання ліцензії повинен становити не менш як 7 млн гривень, частка іншої депозитарної установи, торговця цінними паперами або інституційного інвестора, повинна становити не більш як 5 %. Депозитарна установа зобов’язана протягом місяця з дня отримання ліцензії на провадження депозитарної діяльності відкрити рахунок у цінних паперах у Центральному депозитарії.

Саморегулівна організація, яка об’єднує депозитарні установи, має право одержувати звітність, складену такими депозитарними установами з метою її контролю, узагальнення, аналізу та передачі НКЦПФР.

• 3. Депозитарії-кореспонденти — депозитарії іноземної держави або міжнародна депозитарно-клірингова установа, що є клієнтом Центрального депозитарію на підставі встановлених кореспондентських відносин щодо цінних паперів.
• 4. Фондові біржі — організаційно-правова форма акціонерних товариств або товариств з обмеженою відповідальністю, які зосереджують попит і пропозицію цінних паперів, сприяють формуванню їх біржового курсу та здійснюють свою діяльність відповідно до чинного законодавства, статуту і правил фондової біржі. Фондові біржі формують організаційно-оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами.
• 5. Клірингові установи — акціонерні товариства, які здійснюють свою діяльність на основі ліцензії на провадження клірингової діяльності. Після отримання ліцензії на протязі 3-х місяців клірингова установа для провадження своєї діяльності зобов’язана укласти три договори:
• 1) про проведення розрахунків у цінних паперах за результатами клірингу з Центральним депозитарієм цінних паперів або НБУ;
• 2) про проведення грошових розрахунків за результатами клірингу з Розрахунковим центром обслуговування договорів на фінансових ринках;
• 3) про надання клірингових послуг із щонайменше однією фондовою біржею. НКЦПФР може встановлювати додаткові вимоги до клірингових установ, що обмежують ризики професійної діяльності на фондовому ринку.
• 6. Розрахунковий центр з обслуговування договорів на фінансових ринках (далі Розрахунковий центр) — банк, що функціонує у формі публічного акціонерного товариства відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність” і з урахуванням особливостей цього закону. У статутному капіталі Розрахункового центру частка НБУ повинна становити не менш як 25 % плюс одна акція. В Україні може існувати лише один Розрахунковий центр. Акціонерами Розрахункового центру можуть бути НБУ, професійні учасники фондового ринку, а також міжнародні депозитарно-клірингові установи.

Створення Розрахункового центру стало новацією для нової депозитарної системи України. Даний центр було утворено на базі Всеукраїнського депозитарію цінних паперів. При цьому головним акціонером розрахункового інституту також є НБУ.

Виключною компетенцією Розрахункового центру є проведення грошових розрахунків за правочинами щодо цінних паперів та інших фінансових інструментів, укладеними на фондових біржах та поза ними, якщо проводяться розрахунки за принципом “поставка цінних паперів проти оплати”.

Розрахунковий центр з метою проведення грошових розрахунків.

• 1) відкриває та веде грошові рахунки учасників фондового ринку. Клієнтами Розрахункового центру можуть бути резиденти України (юридичні особи, відокремлені підрозділи, фізичні особи) та нерезиденти України (юридичні особи, представництва юридичних осіб в Україні та фізичні особи). Для здійснення розрахункових операцій Розрахунковий центр відкриває рахунок у НБУ;
• 2) забезпечує виплату доходу за цінними паперами, номінальної вартості при погашенні цінних паперів та при здійсненні емітентом інших корпоративних операцій, у тому числі за тими цінними паперами, що розміщені та обертаються за межами України;

Згідно законодавства Розрахунковому центру дозволяється провадити на фондовому ринку клірингову професійну діяльність.

• 7. Емітенти — юридична особа, міська рада, а також держава в особі уповноважених нею органів державної влади чи міжнародна фінансова організація, які від свого імені розміщують емісійні цінні папери та беруть на себе зобов’язання за ними перед їх власниками.
• 8. Торговці цінними паперами — це банки, а також господарські товариства, для яких операції з цінними паперами та іншими фінансовими інструментами є виключним видом діяльності.
• 9. Компанії з управління активами — професійні учасники фондового ринку, які провадять свою діяльність за винагороду від свого імені або на підставі відповідного договору про управління активами інституційних інвесторів.
• 10. Депоненти — це власники та співвласники цінних паперів, нотаріус, на депозит якого внесено цінні папери і яким рахунок у цінних паперах відкривається депозитарною установою на підставі відповідного договору, а також депозитарна установа, яка відкриває собі рахунок у цінних паперах на підставі наказу свого керівника. Депонентом може бути і НБУ.

Депозитарна система України забезпечує постійне впровадження нових стандартів зберігання та обслуговування обігу фондових цінностей. В країні існує Центральний депозитарій, депозитарій НБУ, сфера діяльності якого розширилась за рахунок облігацій місцевих позик. Ключову роль в управління Центральним депозитарієм відіграє держава, частка якої разом із НБУ складає не менше 50 %. І така норма для забезпечення національної фінансової безпеки є виправданою. Для порівняння — в практиці країн Центральної і Східної Європи основними власниками депозитаріїв є або держава або біржі.

Учасники депозитарної системи переважно виконують три загальні функції.

• 1) кастодіальну — забезпечує надійний захист прав власності на цінні папери;
• 2) фідуціарну — забезпечує захист прав акціонерів;
• 3) клірингову — визначає гарантію поставки цінних паперів і здійснення оплати за ними.

Основне значення цих функцій визначається тим, що ключовою умовою купівлі цінних паперів є гарантія прав власності кожного покупця на придбані ним цінні папери. В минулому такою гарантією було фізичне володіння паперовим документом з красивим тисненням, що засвідчувало факт володіння певною кількістю акцій чи інших цінних паперів. Нині разом із документарними цінними паперами знаходяться в обігу і знерухомлені, облік прав власності яких ведеться на спеціальних електронних носіях. Власність визначає права, які обов’язково треба надавати акціонеру і гарантувати можливість користуватися цими правами. Права власності мають реєструватися і включати в себе право:

• а) брати участь у голосуванні;
• б) мати доступ до фінансової звітності;
• в) претендувати на частку активів компанії;
• г) отримувати дивіденди та ін.

До головних принципів, на які орієнтуються у своєму розвитку існуючі центральні депозитарії у світі відносять:

• 1) дематеріалізацію (знерухомлення) цінних паперів;
• 2) розширення переліку цінних паперів, що обслуговуються;
• 3) впровадження міжнародних операцій.

Для країн, що розвиваються (в тому числі і України), характерні такі принципи (обов’язки) депозитаріїв, як:

створення методологічних основ і стандартів депозитарного обліку;

створення основ стабільності та зниження ризиків на фондовому ринку;

підвищення ліквідності ринку;

розвиток інформаційно-технологічних систем.

В Україні побудована повна функціональна централізована депозитарна і розрахунково-клірингова система, але вона ще не впроваджена на ринок в повному обсязі: не має ні обсягів договорів, що вимагали б впровадження взаємозаліку, ні додаткових засобів на створення системи гарантування розрахунків. Інформаційні системи, що обслуговують електронне обертання цінних паперів в Україні, здатні забезпечити виконання кожного договору окремо без додаткових зусиль. Для прискорення розрахунків при транзакціях з цінними паперами можна застосувати одержання кредитів у вигляді цінних паперів, але в Україні обмежена практика кредитування цінними паперами, це пояснюється тим, що така потреба виникає при великій кількості операцій на біржі при динамічному ринку, а в Україні ринок цінних паперів досить спокійний і обсяг біржової торгівлі незначний. До того ж законодавчо заборонено здійснювати так звані короткі продажі, коли реалізуються ще неодержані цінні папери.

Депозитарій – що це простими словами

При покупці акцій і облігацій інвестор не може їх потримати в руках, так як переважна більшість цінних паперів випускаються в електронній формі. Право інвестора на цінні папери фіксується цифровим кодом в спеціальних сховищах, які називають депозитарієм. Оскільки операції з цінними паперами здійснюються через брокерів, багато інвесторів переживають, що якщо брокер збанкрутує, то з цінними паперами інвесторів може щось трапиться. Насправді ж депозитарне зберігання виключає такі ризики.

Що таке депозитарій?

При укладанні договору з брокером у інвестора відкривається відразу два рахунки: брокерський і депозитарний. На першому зберігаються гроші, а на другому куплені цінні папери. Якщо сказати точніше, то там зберігаються записи за кількістю і найменуванням цінних паперів в портфелі інвестора.

Депозитарій – це сховище цінних паперів. Якщо сказати простою мовою, то це сервер, на якому фіксуються операції при зміні власників цінних паперів.

Щоб докладніше розібратися в тому, що таке депозитарій, необхідно зрозуміти схему роботи такого сховища. Коли купуються або продаються цінні папери, ніхто фізично не приносить їх в сховище і не забирає їх звідти. Змінюються виключно цифри, що відображають портфель інвестора. Принцип роботи депозитарію ідентичний тому, що використовується на безготівковому банківському рахунку. Власник рахунку може його поповнювати і знімати з нього кошти, при цьому все відбувається в цифровому форматі.

Навіщо потрібен депозитарій?

Емітенти, які продають цінні папери, користуються послугами різних реєстраторів. Тому, щоб купити акції і / або облігації, наприклад, 5 різних компаній, довелося б відкривати кілька рахунків (окремий рахунок на кожного реєстратора). Це природно не зовсім зручно і раціонально. Щоб полегшити життя інвесторам, і використовується депозитарій на ринку цінних паперів. За допомогою депозитарію всі 5 угод з купівлею цінних паперів різних компаній відбувається через один рахунок.

Депозитарії виконують відразу кілька функцій:

• Контроль рахунку-депо (рахунок-депо – це рахунок, на якому зберігаються і обліковуються цінні папери, випущені в бездокументарній формі);
• Зберігання цінних паперів в електронному вигляді, а також спрощення їх обороту;
• Посередництво між емітентом і інвестором, наприклад, перерахування дивідендів за акціями.

Висновок

Депозитарна діяльність на ринку цінних паперів є вкрай важливою. Вона спрощує роботу і мінімізує ризики для інвесторів. Якщо брокер банкрутує, то з цінними паперами нічого не відбувається. А навіть якщо банкрутує або втрачає ліцензію сам депозитарій, з цінними паперами інвесторів нічого не відбувається, і вони просто переводяться на інший депозитарний рахунок.

Вартість депозитарних послуг в Україні залежить від обраного депозитарію. Є навіть компанії, які надають депозитарні послуги безкоштовно, за умови, що інвестор користується брокерськими послугами компанії.