Люди не хочуть працювати на виробництві

Чому так мало людей хочуть працювати?

До роздумів на цю тему мене підштовхнули скупі цифри, які надала Державна служба статистики: лише 62,6% громадян віком 15—70 років економічно активні. Простіше кажучи, вони працюють або хочуть працювати. Тобто тільки дві третини наших співгромадян працездатного віку це роблять. Інші не мають такого бажання.

Як на мене, цифра просто вражає. Адже це такий собі дзвіночок, сигнал для наших владних структур, фахівців у галузі праці, економістів замислитися, чому так відбувається.

Хто із тих 37,4%, які не працюють і не мають бажання цього робити, представляє певні верстви населення? Чиновники Держстату не дають відповіді на це запитання. Проте якщо з’ясувати його в наших службах зайнятості за місцем проживання, проаналізувавши відповіді, можна зробити цікаві висновки. Там стоять на обліку певний час (скільки це можливо) десятки тисяч людей віком від 25 до 40 років, які не можуть знайти роботу до вподоби. Чому?

Чимало молоді, велика частка з якої — висококваліфіковані фахівці, приміром юристи, банківські працівники, представники інженерної галузі тощо, кажуть, що вакансії, які їм пропонує центр зайнятості, не належать до високооплачуваних. Тож зрозуміло, що на них вони працювати не хочуть.

Моя знайома, в якої вже закінчився термін перебування на обліку в центрі зайнятості (рік, потім якщо не знаходиш собі місця роботи, яку пропонують фахівці центру, то, як кажуть, прощавай), не знайшла роботи, яка б їй підійшла. Більше того, вона вже забрала з центру трудову книжку, яку нікуди так і не поклала, тобто робочий та страховий стаж уже перервано. Каже, що хай так і буде, але працювати за мізерну зарплату на нелюбій роботі не хоче.

Їй можу повірити, адже знаю її як кваліфікованого фахівця, що може працювати на досить високому рівні. Але ж є й такі, особливо серед молоді, хто не має бажання починати трудовий шлях з невеликих зарплат. Це стосується економістів чи юристів, яких підготували занадто багато і нині також готують, попри те, що запити на них у роботодавців тепер невеликі, тобто вони мало затребувані на ринку праці.

Один знайомий випускник університету за спеціальністю «юрист» скаржився, що фірми йому пропонують початкову зарплату на рівні 3—4 тисячі гривень. З одного боку, це замало. А з іншого — в тебе, дитино, немає ніякого досвіду — ні життєвого, ні виробничого, і певна річ, тобі його треба набути. А згодом якщо доведеш, що здатний на чимало речей як фахівець, то неодмінно роботодавець підвищить платню.

Але цей хлопчина вирішив не чекати і не працювати за фахом в Україні й виїхав за кордон. Тепер працює там на заводі, який збирає техніку, і начебто задоволений.

Звісно, є питання до наших роботодавців, адже вони повинні пропонувати гідну зарплату зокрема і молодим фахівцям — учорашнім випускникам вишів. Чому вони цього не роблять, нехай залишається на їхній совісті. Адже країну покидає освічена молодь, виїжджаючи у пошуках ліпшого життя за межі країни. Люди цієї категорії не ледарі, бо ж бачимо, що за кордоном вони наполегливо працюють, хоч і не за фахом.

Але є й інша неприємна тенденція, яка фактично захопила вже весь цивілізований світ. Я це збагнув, нещодавно побувавши у Франції й Австрії. Там є певна (і вельми численна) категорія молоді, яка не хоче працювати і ніколи цього не робитиме. На що ж вона живе, спитаєте ви. А на кошти своїх батьків-пенсіонерів.

Погано це чи ні? Як з якого боку подивитися. Адже там, як і в Україні, є певні обмеження у зарплатах і для молоді, і для дорослих. Думаєте, «жовті жилети» марно щосуботи атакують Єлисейські поля? Вони хочуть підвищення заробітних плат. Звісно, що за малі гроші знаходиться мало охочих працювати.

А ще й інколи лінощі. Вони були й будуть — причини цього криються у вихованні.

Фахівці ринку праці стверджують, що роботи у світі стає дедалі менше. Адже завдяки науково-технічному прогресу пішли в небуття чимало трудомістких професій, які годували величезну кількість людей. Тож у глобальному масштабі відбувається скорочення персоналу на різних підприємствах, і цього не уникнути.

Що ж робити нам в Україні, щоб виховувати в наших людей, а особливо в молоді, так би мовити, смак до роботи? Певна річ, спонукати її не сидіти склавши руки на шиї у стареньких матусі чи татуся. Варто стимулювати тих працівників, які цього варті, різними матеріальними заохоченнями, серед яких високі зарплати, премії тощо.

Цікаво надалі продовжити цю тему. Тож нехай читачі поділяться думками з цього приводу, і ми на сторінках газети подискутуємо, щоб дійти істини.

Чого хочуть працівники від роботодавців – опитування

65% українців очікують від роботодавців достойну заробітну плату. Близько половини вважають, що на роботі повинні надавати можливість для розвитку та кар’єрного зростання.

Про це йдеться в опитуванні міжнародного кадрового порталу hh.ua.

“Кожен четвертий хоче працювати офіційно. Отримувати офіційну заробітну плату, оплачуваний лікарняний та відпустку. Для п’ятої частини працівників бажаним є гнучкий графік роботи, можливість працювати віддалено. На думку українців, такий підхід до організації роботи з боку керівництва демонструє довіру до підлеглих”, – говорять аналітики порталу.

19% працівників претендують на право приймати стратегічні рішення в компанії. 14% українців хочуть аби роботодавець відзначив їхній вклад у розвиток компанії. 9% респондентів вважають, що керівництво повинно сформувати прозору та зрозумілу систему заохочення для працівників, опікуватися здоров’ям підлеглих.

8% українців хочуть, щоб їх робота знаходилася недалеко від дому, а 7% звертають увагу на популярність компанії.

“Опитування показало, що менше половини працівників працюють офіційно, хоча прагнуть цього. Третина працюють у гарному колективі, де панує довіра та повага. Четверта частина офісних працівників зауважують, що їхні компанії мають зручні офіси”, – додають у hh.ua.

Найбільше вакансій у першому кварталі 2017 року було на виробництві, для бухгалтерів, в автомобільному бізнесі та на будівництві.